Історія справи

Постанова ВССУ від 19.03.2026 року у справі №295/10419/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року

м. Київ

справа № 295/10419/21

провадження № 61-14231св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Томашевська Оксана Анатоліївна, на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2024 року у складі судді Чішман Л.М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Шевчук А.М., Коломієць О. С., Григорусь Н.Й.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив стягнути з відповідачки на його користь суму боргу за договором позики від 29 січня 2020 року у сумі 60 000,00 дол. США, що на дату подання позову за курсом Національного банку України складає 1 616 370,00 грн.

Позов обґрунтований тим, що 29 січня 2020 року він уклав з ОСОБА_2 договір позики, відповідно до умов якого передав їй готівкою грошові кошти у розмірі 1 482 000,00 грн, що є еквівалентом 60 000,00 дол. США. Грошові кошти були передані до підписання договору, що узгоджувалося сторонами.

Відповідно до пункту 2 договору остаточний розрахунок щодо повернення суми позики мав бути здійснений не пізніше 29 липня 2020 року, але ОСОБА_2 свої зобов`язання за угодою не виконала, борг не повернула.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 задоволений.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 29 січня 2020 року в розмірі 60 000,00 дол. США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України станом на 28 лютого 2024 року становить 2 305 494,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Козирєва І. М., подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Козирєва І. М., залишено без задоволення, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2024 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

13 листопада 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Томашевська О. А., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 28 лютого

2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року, у якій просить скасувати вказані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2025рокувідкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

16 грудня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що 29 січня 2020 року ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) уклали договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Білецькою Н.С., зареєстрований в реєстрі за № 129, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 отримала від позикодавця гроші готівкою в сумі 1 482 000 грн, що є еквівалентом 60 000,00 дол. США, для викупу права вимоги за кредитним договором, з подальшим придбанням квартир АДРЕСА_4 . Передачу грошей було здійснено до підписання цього договору (пункт 1 договору позики грошей).

У відповідності до положень пункту 2 договору позики сторони домовилися про те, що: позичальник за користування грошима проценти не сплачує; остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 29 липня 2020 року. При цьому повна сума позики, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має дорівнювати еквіваленту 60 000,00 дол. США за курсом Національного банку України на день повернення.

ОСОБА_2 свої зобов`язання за договором позики не виконала, грошові кошти не повернула.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передання грошової суми позичальнику. За суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.

Статтею 545 ЦК України визначено, що, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі грошей у борг.

Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику (постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 686/18121/21 (провадження № 61-14050св23), від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21).

Установивши, що факт укладення договору позики та отримання відповідачкою у борг від позивача грошових коштів підтверджується належними доказами, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про виникнення між вказаними особами позикових правовідносин, зобов`язання за якими позичальник не виконав та у зв`язку з цим про наявність правових підстав для стягнення заборгованості за договором позики.

При цьому судами обґрунтовано враховано, що сторони договору позики погодили, що грошове зобов`язання має бути виконане в іноземній валюті з використання відповідного грошового еквівалента в національній валюті.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».

Як зазначалось вище, у пункті 2 договору позики грошей ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) визначили, що повна сума позики, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має дорівнювати еквіваленту 60 000,00 дол. США за курсом Національного банку України на день повернення.

Вказані положення договору позики відповідають положенням частини другої статті 533 ЦК України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду залишає касаційну скаргу без задоволення, судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Богунського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2024 року, залишеного без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року, було зупинено ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2025 року, у зв`язку із залишенням цього судового рішення без змін необхідно поновити його дію.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Томашевська Оксана Анатоліївна, залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Богунського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2024 року, залишеного без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов